Треба було однієї людини з бару додому відвезти. Під’їхав до входу, жду. Виходить дівчина, сідає до мене в машину. Але оскільки я чекав зовсім не її, то спочатку подумав, що вона з тією людиною, яку я очікую. А вона спокійно подивилася на мене і сказав: “Ну чого стоїмо? Поїхали!”. Я швидко зметикував, що пристойно випила дівчина просто переплутала мене з
таксистом. Настрій був гарний і я вирішив одразу не обламувати його, а трохи поприколюватися.
- Куди їдемо?
- Вулиця Леніна, будинок 45.
- Поїсти вдома що-небудь є?
- Що?
- Їжа є якась?
- Є. А чому вас це цікавить?
- Зголоднів, їсти хочу.
- Що?
- Голодний я дуже
- А мені то що? Я вас годувати не збираюся.
- Ну тоді я нікуди не поїду.
- Це ще чому?!
- Моя релігія забороняє мені брати з людей гроші, я працюю за їжу.
- Яка ще релігія?! Жодного разу не бачила такого нахабного таксиста! Я буду скаржитися!
- Кому?
- Вашому начальству
- Та будь ласка. Можете прямо щас зателефонувати. Телефон дати?
- А ось і подзвоню! Давайте телефон!
Диктую свій номер. Дівчина починає нервово тикати в телефон, а я, ледве стримуючи сміх, відключаю на своїй мобілі звук, щоб не спалити завчасно.
- Ніхто не бере трубку!
- А ви зачекайте подовше
- Це ви чекайте, а я чекати не буду!
Дівчина вистрибує з машини, голосно ляскаючи дверима. Я вирішую, що якщо приколюватися, то вже по-повній, заходжу в “без відповіді” і набираю її номер.
- Але. Машинку викликали?
- Так
- Виходьте. Машинка під’їхала.
- Я вже вийшла, але ваш водій хам! Надішліть нормального водія!
- Вам надіслали відмінного водія, просто дайте йому що-небудь поїсти.
- Що?
- Нагодуй його вечерею, ну або мороженку хоча б купите.
- Що за нісенітниця ви говорите?
- Це не нісенітниця! Ця людина не бере грошей, він працює за їжу.
- Я не збираюся його годувати!
- Ну, в крайньому разі можете йому машину заправити. Поясніть йому, що бензин – це їжа для його машини.
- Та ви схоже все там за їжу працюєте!
- А як ви здогадалися?
- Зовсім ні! Я буду скаржитися!
Дівчина кидає трубку. Але на цьому історія не закінчується. Через пару хвилин вона передзвонює.
- Але. Таксі?
- Так
- З ким я говорю? Мені потрібен хто-небудь з начальства.
- Ви говорите з директором, я вас слухаю.
- Ваші співробітники жахливі хами, я маю намір подати на вас до суду!
- Та ви що?! Розкажіть докладніше, що трапилося?
- Нічого не буду розповідати. Зустрінемося в суді. Як називається ваше таксі?
- “Гусари”
- Чи не зрозуміла.
- Наше таксі називається “Гусари”. Пам’ятайте наверое таку фразу зі старого анекдоту: “Гусари грошей не беруть”? От і ми грошей не беремо, працюємо за їжу.
- Все! Моєму терпінню прийшов межа! Я точно подам до суду!
- Подавайте, але врахуйте, що якщо суд виграємо ми, то в якості компенсації не зажадаємо грошей. Вам доведеться цілий рік по п “ятницях безкоштовно годувати і напувати весь наш дружний чоловічий колектив у найдорожчих ресторанах міста.
Коли я розповів цю історію людині, якого чекав, то він довго сміявся. А потім розпитав як виглядала дівчина, попросив її номер і почав їй дзвонити.
- Але. Дівчина, машинку замовляли? … Як не у нас? А в кого ж? … А машина яка? … Ви напевно щось плутаєте, це наша машина. Чекайте, щас приїде … Ах ви вже їдете? Ну тоді приємною поїздочка … Це вам спасибі, за те що користуєтеся послугами нашого таксі. Тільки не
забудьте погодувати водія! … Леночка, не треба так кричати. Я ж казав, що я добрий чарівник, а ти не вірила. Я говорив, що все одно дізнаюся твій телефон, а ти не вірила. Я говорив, що цей вечір ми повинні провести разом? Якщо не говорив, то кажу. Жди мила, скоро буду!
